Війна, яку росія принесла в Україну 24 лютого, зламала тисячі людських доль. Вирвавши з корінням з рідних місць, змусила шукати прихистку тисячі українських родин. Чи могло подружжя Дімітрових із Краматорська, яке виховує 5 діточок, ще на початку цього страшного 2022 року подумати, що вже незабаром доведеться тікати аж до далекої й невідомої Словаччини, рятуючи від смертельних обстрілів найдорожче – чотирьох доньок та синочка?..
– У перші дні повномасштабної війни ми почали одразу прикидати, куди і як будемо їхати, хоч куди-небудь, де буде спокійно. Постійно ховалися з дітьми у підвалі, в холоді і в страху. Коли ракети вже почали літати над будинком, вирішили, що мусимо будь-що вивозити дітей, – згадує перші дні великої війни краматорчанка Вероніка Дімітрова.
Зібрали речі, пішки дісталися вокзалу і сіли на евакуаційний потяг. 8 людей – на двомісне купе; переповнений такими ж, як і вони, втікачами від війни поїзд; дві доби в дорозі – так розпочалася довга мандрівка багатодітної родини в невідоме. І першим «пунктом призначення» на шляху до нового життя став Ужгород.
– В Ужгороді на вокзалі нас зустріли волонтери, нагодували, вручили дітям купу іграшок і за деякий час відвезли на оформлення у Центр гуманітарної допомоги «Совине гніздо». Звідти вже, після оформлення, нас поселили в одну із ужгородських шкіл, – розповідає Вероніка Дімітрова.
На базі шостої школи в Ужгороді родина Дімітрових з дітьми жила 2 тижні – ночували в класах на матрацах, харчувалися у столовій за талонами. Аж допоки одного разу до них не прийшли волонтери ГО «Щасливі діти», які розповіли про можливість виїхати в евакуацію до Словаччини в рамках проєкту «Татри допомагають Україні». Вероніка каже: лякаючись невідомості, вони з чоловіком деякий час вагалися. Але, зважаючи на потреби дітей у нормальному побуті, вирішили рухатися далі.
Перетнути кордон та дістатися Словаччини родині Дімітрових, розповідає жінка, волонтери допомогли особисто. Купили в дорогу їжу, дітям – солодощі. Перетнувши кордон, направилися у невеличке село Ченгов Кошицького краю, де всю багатодітну родину поселили у будинку гостинного господаря Езофа.
– Езоф показав нам, де ми будемо жити, будинок був такий гарний і затишний! Взагалі все було дуже гарне: ми гуляли горами, бачили водоспади. А головне – тиша і спокій, немає цих страшних сирен і вибухів, не боїшся за дітей, – розповідає Вероніка.
Після двох тижнів перебування у Ченгові, родину Дімітрових переселили вже у Попрад, де вони живуть у будинку з господарями й понині. Батько сімейства влаштувався на роботу, старші дівчатка – допомагають мамі по господарству, найменший 8-річний хлопчик грає у футбол та бавиться у дворі на батуті. А ще Дімітрови всі разом доглядають за власноруч висадженим городом та квітником, який облаштували за згоди господарів будинку. Родина підтримує зв'язок із іншими біженцями – і за кордоном, і в Україні. І не полишають надію, що незабаром таки зможуть повернутися на Батьківщину.
– Діти не забувають про рідне місто. Питають, чи ми ще повернемося додому. Я їм завжди кажу, що коли війна скінчиться, ми обов’язково повернемося. Ми дуже хочемо вірити, що наш будинок вціліє, і нам буде куди повертатися. А поки зі вдячністю до всіх добрих людей, які нам допомогли, облаштовуємо свій побут тут», – розповіла Вероніка Дімітрова.
Зареєструватися, аби отримати харчові продукти
Реєстрація для виїзду до Словаччини
Допомога здійснюється ГО «Щасливі діти» в рамках спільного словацько-українського проєкту «Татри допомагають Україні», за підтримки програми Donio.
